Цю сторінку схвалено
Вона притисла Мирона до себе, перехрестила його і, цілуючи в розпалене чоло, мовила ще раз:
— Добре, синку, добре! Але пам'ятай, не говори про це нікому.
— Чому, мамо?
— Бо всі будуть із тебе сміятися. І тоді твоя мама буде також плакати.
— Ні, мамо! Не треба, щоби ви плакали. Не буду говорити про це нікому.
І в якімось дивнім, святочнім настрою обоє, зразу хлопець, а потім мати, злізли з оборога і мовчки пішли до хати.
Львів, 18—22 січня 1905.
