страшніший ґвалт, — я і мої товариші сиділи спокійно за тюремними ґратами та рахували дні короткого життя, страчені пусто та марно. Але візьмім, приміром, що діло зовсім так не діялось, що мені і моїм приятелям о переворотах та революціях і не снилося — то що з того? Чи вже те одне, що я сидів у тюрмі, не вистарчає, щоби на віки зап'ятнати мене в очах «чесних» людей?
Ба, але всевідущий і всемогущий суд справді признав мене винним, справді в моїм організмі добачив революційну жилку, в моїй крові дослідив краплю такої крови, котру французькі «спасителі порядку» забули пролити до остатку в р. 1872, в моїх очах доглянув іскру такого огню, котрий може запалювати доми «мирних горожан» не гірше нафти. Одним словом, — я оказався кругом винним на суді, — значить, погорда і прокляття «порядних» людей насупроти мене зовсім справедливі.
Я й зовсім не жалуюсь на те, бо навіть, — хто знає, — може й легше мені стало, коли вийшовши з тюрми, я почувся свобідним, як птах у воздусі (як той німець каже vogelfrei)! Я чув тоді щось подібного, як ученик, що по скінченню шкільного курсу виходить зі школи. У нього в руці свідоцтво хороше, а в голові блискуча, заманчива надія на приємності вакацій. І я також пройшов курс науки «порядних людей», просидів поруч них довгі літа і получив вкінці свідоцтво, правда, трошки не так написане як звичайно, — але все таки звільняюче
