Скажіть ви мені, як кому докажуть бунт і забійство і такі другі речі, то як ви гадаєте, як будуть карати? Засудять вони його на місяць або два, ци запотарайкають де з на п'ять або й більше літ?
— Е, та то стара байка! Я то й твому вітчимові казав! Ні, кажу, то не може бути. Якби так, то вони би його не на місяць засудили, а де з на 10 літ! А він усе своєї, — «ей, що ти, каже, знаєш».
Ми знов йшли хвилю мовчки півперечкою посеред піль, покритих зеленим вівсом. Вже ніч налягала. Перед нами в віддалі здвигався огромною чорною масою Дід, над котрим на заході ще жевріли послідні відблиски вечірнього світла. За нами лишився пахущий пастівний, немов зелене, іскристе озеро, на котре зверха чимраз густішою масою зачала налягати вечірня мряка. Рехкіт жаб нісся з річки широко по росистій траві. Пергачі звивалися в воздусі, мов великі, чорні блискавиці, черкаючи не раз у нечутнім лету поверхність зелені. З півночі повіяло холодом. Ми пішли швидше, щоби завчасу зайти в село. Олекса немов хотів щось питати мене, але не міг якось осмілитись.
— Та що, Мироне, — сказав він накінець, — ану скажи по правді, ци мере[1] ви там хочете Бога скасувати, уряд, усьо?
Я ждав подібного питання і всміхнувся
— А ти як гадаєш, ци мере хочемо, ци ні? — спитав я.
- ↑ Мере — може.
