— А хіба ж уже, Богу дякувати, не кракають? Не бійтеся, є вже й тепер такі, що якби могли, то би мене простою дорогою виправили на шибеницю! А попуститися того, як самі видите, не зовсім легко. Скоро чоловік раз пізнав правду, то вже від неї не відречеться, доки, розуміється, він хоче бути чесним чоловіком.
— Ну, а як же ж ти гадаєш, що буде далі з тобою?
— А що буде? Гадаю деяким способом заробити стільки, щоби можна купити ґрунт, тоді піду та буду господарити: може на що людям пригоджуся.
Олекса і Олена видимо не надіялися того. Їх здивувала моя бесіда.
— Як то, тільки роки вчившися, а всьо надармо?…
— А то чому надармо? Чи ви гадаєте, що той лиш учиться не надармо, хто вийде на попа або пана та може людей обдирати? Ні, брате, тепер найвища, найкраща наука: вміти чесно жити на пожиток бідним, а не на їх нужду. Тепер найвища наука каже, що треба робити, працювати для громадського добра. Тепер наука каже, що то, що я вчився через тільки літа, то це я так якби довг затягав у всіх людей, що мене вдержували, давали мені книжки, одіж, страву, бо на все те я прецінь не заробив. Отже той довг треба як мож найсовісніше сплатити!
Під час моєї бесіди лице Олекси прояснювалося, наливалося кров'ю, — він встав зо стільця і коли я скінчив, хопився за чоло і скрикнув.
