— Et quas scholas dominus absolvit[1] — питав дальше Стебельський.
— Я був у Львові на філософічнім виділі
— Ergo philosophiam majorem![2]
— Ні, — сказав Андрій, — філософія одна, нема меншої ані більшої, хіба є менше фальшива і більше фальшива, впрочім і те ще Господь Святий знає!
Стебельський слухав тих слів із випуленими очима, немов не розумів із них і одної йоти, відтак схилив голову і ліг назад на мокру, слизьку від харкотиння підлогу.
— А оцей хлопак, — сказав дід по хвилевій мовчанці, вказуючи ногою на сплячого на його ліжку чорноголового хлопака — то таки тутешній. Це, бачу, з тих «кишенькових майстрів». Не знаю, на що його тут держать та й на яке. А сидить уже також зо дві неділі. Чи як, Митре?
— А от завтра акурат дві неділі — присвідчив Митро.
— Не знати, що з ним буде, бо ще його ані разу не кликали «на протоку».
— Ані разу не кликали, за дві неділі — скрикнув Андрій.
— Таки що не кликали. Сидить та й сидить, і пес за ним не гавкне, а пану інспекторові не квапно діється… Ну, а он той, то наш ґазда, той уже тут зимує.
