Прикро вразили Андрія ті жорстокі слова, але він змовчав, і ще раз просив діда Панька, не клопотатися ним, він уже собі якось порадить…
Аж тут Митро сіпнув його за полу і прошептав:
— Ви, пане, тепер ще трохи ходіть, а я засну, а як змучитеся і схочете спати, то збудіть мене, то я встану, а вас пустю на своє місце.
— Добре, братчику, Біг заплатить тобі, — сказав Андрій. — На маєш тут моє пальто, накрийся, бо вночі буде холодно, а мені воно хоч легке, а вже зачинає важити на руці.
Всі полягали, хто роздягаючись а хто й ні, — лиш Андрій, широко витріщаючи очі, щоби не завадити о щонебудь серед густої пітьми, почав звільна, мов заклята душа, ходити по казні, мірно стукаючи черевиками о мокрий, асфальтовий поміст.
Мислі його, придавлені ваготою всіх нинішніх вражінь, зразу рвалися і путались. Йому мерещилися беззв'язні обривки тих картин, що він нинішнього дня бачив і чув, і палили його мозок своєю кричучою неправдою, морозили кров своєю безграничною поганню. Але поволі, поволі, коли темнота чимраз густіше заліплювала його тілесні очі, думка вспокоювалась, міцніла, порядкувалася, пам'ять запановувала над картинами уяви, дух його з трудом, але живо немов вигарбувався з цієї темної западні на
