ясні зорі, на чисті води, на вільний, веселий світ, котрий він покинув нині рано, ах, не знати, на як довго!..
А світ той ніколи ще не видався йому таким хорошим, таким веселим, таким вільним, як саме послідніми днями, як саме нинішнього поранку! Ніколи душа його не чулась такою сильною і смілою як нині, саме перед страшним, глибоким упадком. Ніколи стільки блискучих надій на будуче не роїлося в його голові, як саме нині, на кілька хвиль перед ударом, що мав їх усі в зароді розбити. Ніколи ще зоря любови не сяла для нього так ярко, так чудово, так принадно, як саме нині, перед тою хвилею, коли мала для нього загаснути — може й на віки!..
Ціле його життя пройшло в бідності і недостатку, у важкій боротьбі за прокормлення, за науку. Він кінчив школи круглим сиротою, без вітця, без матері, вдержуючися власною працею. Відмалку ще він привик до праці, полюбив науку і чим вищі кляси проходив, тим з більшим запалом прикладався до науки. Найбільшою втіхою для нього було натрапити на хороших професорів, котрі вміли би зацікавити, давали би поле ученикові до власного мислення, заохочували би до власної праці. Поза науку, поза читання книжок шкільних і не шкільних, він не знав світу, пройшов гімназію дитиною, аскетом, і ще перед матурою[1] почав слабувати на груди й на очі.
- ↑ Матура — останній іспит при закінченню навчання в гімназії.
