тиском: котре спокійно, котре тривожно, котре болізно, а котре щасливо. А на крайчику ліжка, обнявшися, заснули поруч себе дві молоді голови, просвічена поруч непросвіченої, і спали так спокійно, немов про ніяке горе їм ніколи й не снилося.
Арештанти встали на другий день дуже рано. Іх збудив капрал криком та прокляттями. Зараз Стебельського і Дорожівського вигнали замітати в канцеляріях та коритарях, носити воду, загалом до «хатньої» послуги. Дід Панько, Митро, вчорашній плачучий мужик — він був з Опакої — і чорноголовий хлопак пішли з мітлами замітати місто. В казні лишилися Андрій, Бовдур і старий жид, що все ще голою головою лежав на мокрій підлозі і харчав, мов підрізаний. Бовдур також не вставав, не думав навіть митися, а тільки напився води і мовчки передвигаючи голі, блискучі від пухлини ноги, ліг назад у свій кут.
На світі розвиднювалося. Сонце пишно сходило на погідне небо, на світі будилися люди до праці, оживали нові надії, лилися з серць молитви про хліб насущний, про здоров'я та тихий супокійний прожиток. У казні того не було. Тут оживала свідомість людська тільки для нової муки; перше, що виривалося з уст, були прокляття.
— Грім би їх побив, та би їх побив з їх порядками! — воркотів у своїм куті Бовдур. — Держать чоловіка о голоді до де-
