вона вже близько, — він чує це по холоді, що проникає вглиб, мов вістря льодового ножа. Але ось і серце почуло ворога, забилося, заметалося на всі боки, мов пташка в клітці, — натужується, тріпається взад і вбоки, щоб не датися зловити. Але таємнича рука, перта незнаною силою, лізе все дальше, розняла широко кріпку долоню, ще ширше розчепірила пальці і вже туй-туй, туй-туй зловить трепечуще серце, зловить і задавить. Гострий, прошибаючий біль мов блискавка пройняв Андрієве тіло, — він прокинувся і схопився на рівні ноги.
— Ігій, а це що таке? — промовив він, протерши заспані очі і розглянувшися по казні. Йому здавалося, немов хтось в одній хвилі зняв з його грудей великий тягар котрим вона під час сну була надавлена, і ще повиділось йому, немов у першім просонню побачив нахилене над собою чорне, страшне лице Бовдура. Але це певно лиш зо сну йому так повиділось, бо тягару на його груди не було ніякого, а Бовдур спокійно сидів у своїм куті з ногами замотаними в мішок і навіть не дивився на нього, а встромив очі десь у кут, немов розглядав риси плям від харкотиння на стіні.
— Е, це певно запінка надавила мені груди, — подумав собі Андрій, відіп'яв запінку і знов положився на ліжко.
Його збудило дзоркання ключів і гомін входячих з роботи арештантів. Вони внесли з собою капінку свіжого повітря, внесли якийсь запах вільного світу,
