і в темній, понурій казні повеселіло. А тут ще чорноголовий хлопак при замітанню найшов чотири крейцарі, котрими дуже втішався і за котрі рад би був накупити Бог зна яких достатків, щоб провести празнично нинішній щасливий день. А Стебельський і Дорожівський ґазда принесли по цілій пригорщі недокурків усяких цигар; тільки що Дорожівський свої показав та й назад сховав, а Стебельський розділив свої «на всю казню». Ті недокурки, то була єдина заплата для арештантів замітаючих канцелярії, та й то заплата для них велика і принадна.
Аж ось надійшов і вахмістр з грішми і призначивши на кожного арештанта 14 кр., післав двох т. є., діда і Митра, в супроводі поліціяна на місто для закупки хліба та й чого там ще треба. І Андрієві, також дали 14 кр., а він доложив до них ще своїх 20, і попросив, щоб купили і йому хліб такий, як самі їдять, і ковбаси. Коли Андрій зі своєї мошонки виймав тих 20 кр., то певно не бачив того, що з кута блимали Бовдурови очі і невідступно слідили кожний його рух, міряли і важили об'єм та зміст мошонки, слідили дорогу, куди кладе її Андрій, і якоюсь заздрістю, якимось гнівом запалали на вид вийнятих із неї 20-ти кр., немов ті 20 кр. вийнято в самого Бовдура з-під серця.
І знов ходить Андрій по казні, і знов думає. Думає про Ганю, про її життя з чоловіком, як вона в своїх листах йому описувала, думає про своє одиноцтво на світі, про своє обезсилення через утрату
