— А тобі що, Бовдуре? — спитав він. — Шальга[1] на тебе находить, та хочеш людей кусати чи що? — А відтак, обертаючись до Андрія, дід додав:
— Ні, то лиш нині йому щось таке сталося, чи нетлю з'їв, чи що. А звичайно звантажить отак цілий хлібець, вип'є з півскіпця води і лягає в Божий час на своїм місці.
— Може це й шальга, не знаю, — відказав понуро Бовдур, — але я їсти хочу.
— А може би пан були ласкаві заждати, аж їм слуги з трахтирні принесуть печеню, — дражнив дід.
— Я їсти хочу, голоден! — повторяв з тупим упором Бовдур.
— Ну то їж, або хто тобі боронить? — сказав чорноголовий хлопак.
— Не борониш? — звернувся до нього Бовдур, впиваючись очима в надпочатий великий хліб, що лежав перед хлопаком, — не борониш, ну то добре. Давай! — І він простяг обі руки до хліба. Хлопак хопив хліб з-перед рук Бовдура.
— Давай! — крикнув Бовдур, і його очі заблищали якимось страшним огнем, — давай, бо або твоя смерть або моя!
— Овва — передразнювався хлопак — або моя або твоя! Що має моя смерть бути? За що? Вступися по добру, та хирій, бо я їсти хочу.
— А я також хочу, — відказав лагідніше Бовдур. — Давай сюди хліба!
— Чи ти стікся, чи що? Чого ти мене вчепився? — крикнув хлопак. — Вже попустився Митра, то до мене лізеш!
- ↑ Шальга — скаженість.
