— Давай хліба, давай, змилуйся наді мною! — лебедів плачливим голосом Бовдур, але його очі загоралися чимраз страшнішим огнем.
— Будь ласкав, Бовдурику, любчику, — відказав так само лагідно хлопак, — іди собі з Богом до дідька!
Замість відповіді на цю побожну відправу Бовдур високо підоймив оба кулаки і разом, мов дві довбеньки, спустив їх на голову хлопака. Мов сокирою підтятий, повалився хлопак додолу, а кров з носа і з рота булькнула і полилася на хліб, на поміст, на ноги Бовдура. Але хлопак не кричав. Тільки, отямившись, він мов скажений схопився на коліна і обома руками впився нігтями в голі, попухлі Бовдурові ноги. Бовдур глухо заревів із болю, почав копати ногами, але не міг позбутися хлопака. Він хопив його одною рукою за волосся, а другою почав гримати в плечі, але хлопак не пускав, а чимраз глибше вдавлював гострі нігті в Бовдурове тіло, аж з-під кожного нігтя кров виступила. Бовдур не пускаючи волосся сіпнувся взад і хлопак упав лицем на поміст. Але й тут ще він не пустив голосу з уст, тільки швидко хопивши закровавлений хліб, замахнувся і на осліп ударив ним Бовдура в живіт, аж тому загелкотіло в нутрі. Бовдур пустив волосся і хопився обома руками за живіт, немов побоявся, щоб той, як розбита бочка, не розлетівся на куски. А чим часом хлопак піднявся з хлібом на рівні ноги. Його лице, посиніле з болю і злости, було ціле майже в крові,
