кої людської гідности. Він переносився думкою в інші, кращі місця, де молоді, чисті серця високо понад усе піднімали хоругов людськости, де виковувалися могучі оружні ряди, що колись — незадовго! — мали стати до боротьби за людськість, за її святі права, за її вічні, природні змагання. Він переносився думкою й туди, де билось єдине жіноче серце, прихильне до нього, може в тій хвилі заливаючися кров'ю з жалю над його нещастям. І в думці він потішав свою Ганю, скріпляв своїх товаришів, заохочував їх сміло держати вгору піднятий стяг, не спускати його ані на хвилю, бо людськість терпить, вона принижена, придавлена, притоптана в мільйонах та мільйонах!..
Він думав про своє діло, про свою любов і про своє нещастя. А про Бовдура з його болем і гнівним завзяттям у нього й гадки не було.
Ех, голово молода, запалена, самолюбна! В святім своїм запалі ти й не бачиш, як самолюбні всі твої думки, всі твої змагання! Аджеж діло твоє, хоч і йде до всесвітнього братерства і вселюдського щастя, — чи не для того воно тобі таке миле, таке дороге в тій хвилі горя, що воно твоє діло, що в ньому сходяться всі твої мислі, бажання, переконання і цілі, що працювати, а невіть терпіти для нього справляє тобі приємність? Аджеж людина, котру ти любиш, хоч і нічим її не в'яжучи, хоч і зрікаючись її посідання, хоч і бажаючи її щастя з другим, аджеж тота людина хіба ж не тим
