— І що таке зо мною сталося? — говорить він сам до себе. — Адже я не був склонний до галюцінацій! Відки нараз вони мене переслідують? Чи так швидко грижа під'їла мене? Та я, бачиться, й не гризуся так дуже!.. Ігій, це погано!
А Бовдур у своїм куті також лежить та й думає. От, як у нього будуть гроші, то буде штука сховати їх так, щоби не найшли та не відобрали. Але як мають відібрати, коли ніхто не знатиме? Треба буде зробити себе божевільним, або якбудь, що там мені до того! Прийде час, прийде й порада. А тільки сховати добре, ну, то відтак би чоловік ще собі раз дозволив, а гарно, так, щоби стало за всі рази! Насамперед хліба, хорошого, білого, — ні, булок, та досить, досить, щоби насититися. Ковбас, м'ясива цілу копицю! А відтак пити, — пива, вина бутельками! А все бутелька на раз, бутелька на раз, щоби в голові вічно шуміло, вічно кружило, щоби нічого, нічого не набилювалось, не думалось, не споминалось! Усе кругом, усе кругом, аж поки кінець не буде. А кінець що? Одна хвиля! І зовсім не страшно, коби тільки в голові шуміло та крутилось… А впрочім побачимо, чи страшно буде, — все одно, раз сука-мати родила!
— Але він, такий молодий, такий добрий!… — обзивалась несміло якась тиха думка з глибини Бовдурового серця.
— Чорт бери! А я не молодий? — відказала друга думка. — Він був досі щасливий, стільки щастя зазнавав щодень, скільки я й за цілий вік не за-
