Почалась би нова робота, нові змагання, і чень би бодай що то зробилося. Але треба взятися порядно, зв'язатися всім докупи, не тратити на боки ні часу, ні грошей! Треба вчитися, много вчитися, та не тій мертвеччині, котрою забивають голови в гімназіях. Ах, небагато чоловік закоштував правдивої науки, але яким же ж то иншим, свіжим духом віє від неї! Як липне до неї душа! І чому тільки люди опираються їй, згори, з погордою дивляться на її здобутки? Чи тому, що вона тих здобутків не видає за оконечну, беззглядну правду? Ах, а людям треба ще поваги, котра би згори диктувала: так має бути! Треба ще писанія, котре становило би початок і кінець мудрости, поза котрим усе було б або фальшиве або смішне!. Та ні, недовго триватиме панування поваги! З усіх боків устають живі уми і валять і валять тоту стіну, що тисячі літ заслонювала очі людей. Коби швидше — останній удар! Коби швидче воля, ясна, як день, широка, як світ, знаюча тільки природу і любов братерську!..
— Що наша муравлина праця для такої величезної цілі? Що для неї наші дрібні муки, наше ціле життя? Пилинка супроти гори! Та все таки гора зложена з пилинок. Та все таки відрадно хоч на пилинку причепитися до прискорення великого діла!
— А може всі ті наші думи, наші змагання, наші бої, — може все те тільки одна велика помилка, яких тисячі прошуміли досі, мов густі вітри, понад чоло-
