бують, чи досить воно гостре. Ціле його тіло тремтить якоюсь і тривожною дрожжю, обливається холодним потом. Він жде, аж на дворі і в казні зовсім утихне, жде глухої півночі.
— Гримить там, — воркоче Бовдур, — при громі твердше спиться. І я би заснув… Ах, коби то заснути надовго, навіки!… А хтось тут нині так засне!
Це речення вдарило його своєю несподіваною різкістю, він стрепенувся і замовк.
— Ігій — почав він знов по хвилі, — що то за чортівська річ: слова! Скажи таке глупе слово, то чоловік увесь зледеніє, немов би не знати, що зробив. А гадай без слів, то нічого, можна. До найстрашнішого очі привикають, а вухо, то біда, зараз бунтує!…
— Але що там, усе байка, коби лиш гроші! А подумаєш, бігме, які то люди дурні. От і той… Тільки грошей має, а чи вміє він їх обернути собі на пожиток? Купить дещо і сам того не їсть! Я би не так! Ех, я би ще собі ужив, бодай з кілька день! І ужию, бігме, що ужию! Ану, може би вже час?…
Він піднявся і почав прислухатися. Зразу не було нічого чути, а далі на ганку забалакали грубими голосами поліціяни — вартові.
— Ну, і що ж, — говорив один, — не застали вже того бідолахи живого?
— Ні, акурат, як прибігли, то ще був трохи теплий. Та де? Горло аж до самої кости перерізане.
