— А ти злодіяко якийсь! — лютився капрал, поставив лихтарню на підлогу і взявся розмикати колодку, пінячись зі злости, бо Бовдур за ввесь той час не переставав гримати. Але скоро тільки капрал відхилив двері і схилився, щоб пошукати лихтарні, Бовдур розтворив їх цілком і стиснутим п'ястуком щосили зацідив капрала межи очі, так що той перевернувся без пам'яти на сінешній поміст, а лямпа випала з його рук, розбилася і згасла.
— Я тобі ж, казав, отвори! А ти не квапишся! Ну, маєш! — приговорював Бовдур, держачи двері на розтвір.
— Ґвалту! Рятуйте! Розбій! Ґвалту! — зарипотів капрал.
Надбігли поліціяни з лихтарнями.
— А ти, проклятий Бовдуре, що робиш? — скричали вони, кидаючися до нього.
— Мачку свічу оцьому свинтухові! — відповів Бовдур супокійно. — Нехай трохи ліпше квапиться!
Поліціяни, мов звірі, верглися на Бовдура, але той одним скоком сховався до казні. Гурма за ним з лихтарями. Але як скоро давно невидане світло впало жовтим пластом насеред казні, всі поліціяни стали мов укопані, і йойкнули мимо волі. Насеред казні, підпливаючи кров'ю, лежав труп Андрія, а коло нього нахилений клячів Бовдур і мочив руки в його крові.
— Господи, а тут що таке?! — вирвалося всім з грудей.
— То я, то я таке зробив, — говорив стиха Бовдур. — Не вірите? Ось ніж, адіть, його власний!…
