Першим завданням тої служби було вислідити, яким способом доконав Панталаха тої своєї останньої втеки. Директор поспішив до трупарні, щоб бути присутнім при роздяганню трупа, а ключника післав зробити ревізію в казні.
Був імлистий і понурий ранок, у казні було майже зовсім темно. Та проте Прокіп по відході ключника не лягав уже спати, але сівши насеред казні, бавився, дзвонячи порізаними кусниками штаби о верхняк печі, що лежав перед ним, обернений догори крисами. Нараз пригадав собі щось, кинув шматки штаби і схопившися з помоста, плеснув у долоні та кинувся до своєї постелі, застромив руку під тверду солом'яну подушку, подібну до грубої, чотирьохгранної паляниці, і почав пильно нишпорити під нею. Як же врадувався, коли під подушкою справді знайшов обі половинки розрізаного і випорожненого срібного ринського, що їх положив там для нього Панталаха! Аж підскочив з радости, а його вибалушені очі заіскрились як у кота. Сів на тапчані і почав дзвонити тими блискучими цяцьками одною о другу, пускав їх, щоб катулялися по помості, і як дитина плескав у долоні, коли срібні плитки описували по дошці гарні слимаковаті закрути та колісця.
Бавився так досить довго, та нарешті його занудила одностайність тої забави, а жолудок почав допоминатися свойого права. Була вже восьма; арештантам по інших казнях роздавали снідання — рідку
