Учасники пленуму Лисичанського райкому комсомолу. 1923 р.
Трудові досягнення передовиків лисичанських підприємств були високо оцінені Урядом. В травні 1939 року велику групу робітників заводу «Донсода» нагороджено орденами та медалями, а змінний майстер цеху кальцинованої соди І. А. Бондаренко удостоєний ордена Леніна[1]. У 1940 році працю майстра заводу «Пролетарій» С. Д. Осиченка увінчано орденом Трудового Червоного Прапора, головного інженера Г. С. Яргульянца — орденом «Знак пошани», а майстра склозаводу П. Є. Фаловського — медаллю «За трудову відзнаку»[2].
В роки довоєнних п’ятирічок докорінно змінювались культура і побут гірників. Широкого розмаху набрали житлове будівництво, роботи по упорядкуванню Лисичанська. У 1928 році почалось спорудження водопроводу, довжина якого через два роки досягла 10,6 кілометра.
З кожним роком збільшувалась мережа закладів охорони здоров’я, зміцнювалась їхня матеріальна база. У 1930 році в Лисичанську було споруджено нову поліклініку, а наступного року — лікарню на 55 ліжок з терапевтичним та хірургічним відділеннями. У 1937—1939 рр. її розширено до 100 ліжок, відкрито інфекційне та пологове відділення. В лікарні Верхнього у 1939 році число лікарняних ліжок було доведено до 120 — у два рази більше в порівнянні з 1929 роком. Тут працював дитячий санаторій на ЗО ліжок. Напередодні Великої Вітчизняної війни на території нинішнього Лисичанська налічувалося три лікарні на 395 ліжок, працювало 57 лікарів[3].
Успішно розвивалися освіта і культура. У 30-х роках майже повністю було ліквідовано неписьменність серед дорослого населення. В 1940 році у місті налічувалось 9 середніх, 12 семирічних і 12 початкових шкіл, в яких навчалося 11 тис. учнів. У Лисичанську працювало 620 вчителів.
Значно було розширено найстаріший учбовий заклад міста — гірничий технікум, в якому з 1933 року введено чотирирічний строк навчання. Учбові кабінети були обладнані найновішим устаткуванням. При технікумі працювали курси підвищення кваліфікації машиністів врубових машин, електровозів, вугільних комбайнів та інших спеціальностей. У 1929 році в Лисичанську було відкрито вечірній гірничий інститут. До 1934 року, коли цей учбовий заклад було переведено в Донецьк, з його стін вийшло понад 150 кваліфікованих інженерів-гірників. Організовану у 1928 році торговельно-промислову школу в 1930 році перетворено у кооперативний технікум, який готував товарознавців та бухгалтерів.
У 30-х роках для робітників заводу «Донсода» відкрито просторий Палац культури. Тут працювали гуртки художньої самодіяльності. Своє дозвілля трудящі міста проводили у шести клубах. При чотирьох з них працювали бібліотеки. В 1930 році у Лисичанську почала видаватися районна газета «Більшовицький штурм», а з 1931 року вона виходить під назвою «Лисичанський робітник».
У 1938 році Лисичанськ було віднесено до категорії міст. Він став великим індустріальним центром з багатогалузевою промисловістю. Основу її становило
