вуглевидобування. Розвиток промисловості сприяв дальшому швидкому зростанню населення, яке заданими перепису 1939 року становило 90 тис. чоловік.
У кінці тридцятих років було затверджено генеральний план реконструкції Лисичанська, за яким передбачалось будівництво нових житлових будинків, шкіл, культурно-освітніх закладів, розширення міського транспорту. Але здійснити ці заходи перешкодила війна.
Фашисти сараною посунули на Радянську землю. В перший день війни, 22 червня 1941 року, на всіх підприємствах і в установах відбулись мітинги. Лисичанці дали клятву мужньо захищати Батьківщину, віддати всі сили справі розгрому гітлерівських вандалів. Приклад високого патріотизму показали комуністи. В перші місяці війни з 122 членів і кандидатів партії заводу «Пролетарій» пішли добровільцями на фронт 68 чол., з парторганізації заводу «Донсода» — 70 чол. Всього на початку війни з Лисичанської парторганізації в ряди Червоної Армії влилося за покликом серця 1200 комуністів-добровольців[1].
На шахти і підприємства замість мобілізованих у армію чоловіків прийшли жінки, робітники, що вже перебували на пенсії, підлітки. В жовтні 1941 року місто опинилост у прифронтовій смузі. Під керівництвом партійних організацій була проведена евакуація людей, обладнання підприємств та інших матеріальних цінностей у східні райони країни. Так, содовий завод відправив у тил 277 вагонів з промисловим обладнанням[2]. .
10 липня 1942 року німецько-фашистські війська захопили місто. Гітлерівські головорізи з перших же днів окупації приступили до впровадження «нового порядку». Окупанти утверджували свою владу жорстокістю, намагаючись вселити покору в людські душі. Щоночі десятки жертв, виростали все нові могили. В серпні 1942 року поблизу відводної ями заводу «Донсода» гітлерівці розстріляли шість полонених червоноармійців. 29—30 січня 1943 року після звірячих знущань стратили понад 70 чоловік.
Лисичанськ не став на коліна перед ворогом, а відгукнувся голосом нескорених, бунтівничих. В місті почала діяти підпільна молодіжна група, до якої входили А. Романов, І. Заїкін, М. Михайлов, Ф. Горбатовський, Г. Попова, G. Білоножко, вчителька Н. Ю. Белова та інші. Підпільники виготовляли та розповсюджували листівки із зведеннями Радянського інформбюро, влаштовували диверсії на залізниці, переховували полонених, знищували ворожих солдатів[3]. .
Наступаючі Радянські війська в лютому 1943 року підійшли до Сіверського Дінця. Надаючи великого значення Донбасу, фашисти перетворили правий берег Дінця у міцний рубіж оборони. Багато населених пунктів, у т. ч. Лисичанськ, Пролетарськ, Верхнє, були опірними вузлами. Сталь та бетон, мінні поля і траншеї, колючий дріт і вогонь стали на шляху наших військ, що вели наступ. Та ніщо не могло стримати бойового пориву радянських воїнів. 279-а стрілецька
Святкування у Лисичанську дня міжнародної солідарності 1 Травня. 1923 р.
