вий подвиг увінчано званням Героя Соціалістичної Праці[1]. За досягнуті успіхи у виконанні завдань семирічки, розширення виробництва та впровадження нової техніки завод «Пролетарій» у 1966 році удостоєний ордена Трудового Червоного Прапора.
В число передових підприємств країни вийшов Лисичанський склозавод. Його колектив у кожному кварталі 1966 року завойовував перехідний Червоний Прапор Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС.
Боротьбу трудящих за дальший розвиток промисловості і культури очолює міська партійна організація. Про зміцнення її авторитету, зв’язків з масами свідчить зростання чисельності її рядів. На початку 1967 року в міській парторганізації перебувало 7372 комуністи — на 2029 чол. більше, ніж у 1964 році.
Одночасно з бурхливим розвитком промисловості у післявоєнний період забудовувалося і упорядковувалося місто. Багатоповерхові будинки виструнчились далеко за старі межі Лисичанська. Вони фактично злилися з кварталами житлових масивів міст Верхнього та Пролетарська, які у 1965 році були включені в межі Лисичанська і створили одне місто, що простягнулося на 15 км вздовж Сіверського Дінця. Житловий фонд міста за 20 років (1947 — 1967) виріс на 403 тис. кв. метрів і становить 545,3 тис. кв. метрів. Лисичанськ з кожним роком все більше упорядковується. Якщо у 1950 році в місті було заасфальтовано і забруковано 21 км вулиць і 8 км тротуарів, то у 1967 році — 80 км вулиць і 53 км тротуарів.
У 1960 році Лисичанськ одержав ставропільський газ. Якщо в 1960 році довжина газотраси у місті становила 26 км і було газифіковано 330 квартир, то у 1967 році — 97 км і газифіковано 8156 квартир. За 1960—1967 рр. закладено скверів, лісопарків та парків на площі 23,8 га, проведено озеленення всіх вулиць, дворів. Загальна площа зелених насаджень за цей час збільшилась на 50,2 гектара.
Бурхливе зростання міста і його околиць викликало потребу в розширенні комунального транспорту. Якщо до Великої Вітчизняної війни у Лисичанську було лише два автобуси, то тепер на 12 міських маршрутах, довжина яких складає 91 км, курсує 100 машин. У 1966 році розпочато спорзщження першої черги тролейбусної лінії.
Постійна увага приділяється охороні здоров’я трудящих. У 1967 році в місті працювало 7 лікарень на 1375 ліжок — в два рази більше, ніж у 1949 році. У системі охорони здоров’я зайнято 418 лікарів і 1130 чол. середнього медичного персоналу. На 10 тис. мешканців припадає 94 лікарняних ліжка, 29 лікарів. Асигнування на охорону здоров’я трудящих з року в рік зростають. У 1952 році вони становили 1306,4 тис. крб., а у 1967 році — 3816 тис. карбованців.
Добре налагоджено у Лисичанську і виховання дітей дошкільного віку. Кількість місць лише у дитячих яслах зросла з 655 у 1958 році до 1005 у 1966 році. В літній час багато дітей шкільного віку відпочивають у піонерських таборах, санаторіях, на дачах.
До послуг гірників у 1966 році відкрито санаторій-профілакторій, в якому вони одержують фізіотерапевтичне та грязелікування, сірководневі, вуглекислі та інші ванни. Профілакторії діють на скляних та содовому заводах. Щороку тисячі трудящих гірницького міста відпочивають і зміцнюють своє здоров’я у санаторіях,
Пам'ятний значок, випущений з нагоди 50-річчя Лисичанського склозаводу «Пролетарій». 1963 р.
- ↑ Газ. «Луганская правда», 11 листопада 1966 р.
