риклад, за скільки б ти продав мене, коли б знайшовся покупець?
Іслам засміявся і, притягши Марину за руку, посадив її до своїх ніг на подушху.
— Ах ти, моє блазенятко! Продають тільки те, що самому непотрібне, ти ж дорогша мені над усе на світі… ти втіха мого життя, і коли б не ти, яке б воно було сумне…
— Чи справді ж ти так мене любиш?
— Я ніколи не гадав, що можна так любити жінку, як я тебе люблю.
— Ну, так я певна — ти візмеш мене на війну, як і той раз?
Хан почав одражувати їй те. Він боявся, що Марина буде йому заважати у тій справі, яку він надумав.
— Чи годиться ж тобі, Газізю, їхати? Заходить осінь. Треба сподіватися, що й всю зиму доведеться пробути у поході. Де ж таки тобі поневірятись у наметі. Мені й той раз шкода було тебе. Скільки ти лиха зазнала! Це було б себелюбством з мого боку, коли б я тепер взяв тебе у поход.
— А мене так вабить ще раз побувати на рідній Україні, — сумуючи говорила Марина.
Ці слова були ханові дуже неприємні, і він насупив брови.
— Годі тобі вже про Україну марити думками! Де ж твоє кохання до мене, коли тобі досі Україна рідна, а не Крим. Вже чотирі роки, як ти мені дружина, і час тобі звикнути до того, що ти правовірна і татарка!