шкодує життя свого славний Морозенко, щоб зрятувати товариша… От він уже недалеко… аж бачить, перебилася надвоє гостра шабля — вірна подруга старого богатиря Бурляя, і обступили його вороги тісним колом. Не маючи чим оборонятись, вихопив старий полковник зза поясу пернача і бив їм ворогів по головах, мов келепом.
Але недовго протягся той нерівний бій: ворожі шаблі сікли українського богатиря і по плечах і по руках… Ось, ось Морозенко близько… але впав вже славний Бурляй, порубаний та постреляний, лишивши по собі на світі тільки невмирущу козацьку славу.
Розігнав Морозенко ворогів, що мов вовки збіглися до теплого трупу, підскочив до славного товариша, але той вже не дихав і, розкинувши по скривавленій траві могутні руки, дивився у блакить неба мертвими очима.
— Не віддамо, брати, тіла славного лицаря ворогові на знущання! Візьмемо товариша та поховаємо з чест'ю!
Вхопили козаки порубане тіло славного полковника і понесли до козацького табору.
Вирятував Морозенко гадячан зза ставка, та вже їх було небагато.
Побачивши, яка в Яреми гостра зброя, Хмельницький не схотів далі штурмувати ляхів під Збаражем, щоб не вигубляти багато козаків, а почав добувати їх облогою та безхліб'ям.
Поки тяглася та облога і поляки гинули з безхліб'я, гетьман дістав звістку, що до Збаражу на-
