ються мені і дякують за освободження міста з російського ярма. Всі панове є незвичайно услужні і запобігливі.
Приступаємо до вікна і дивимося з першого поверху на майдан з непроглядною масою людей. Доокружні будинки прикрашені вінцями і килимами. Кінна сотня I. Корпусу держить почетну сторожу посеред цієї юрби, що колишеться як морський прибій.
Нараз чути споміж цих мас народу крики невдоволення помішані радісними вигуками. Виходжу на балькон і бачу, що від Дніпра зближається, з трудом промощуючи собі дорогу, 20—30 денікінських кіннотчиків, серед яких їде богато удекорований ордерами ґенерал. Рівночасно завважую, що українська партія перед думою не хоче дати їм дороги. Тому сходжу на долину, кажу пропустити ґенерала, поздоровляю його і іду з ним до салі нарад у думі. Він представляється мені як барон Штакельберґ, командант дивізії ґвардії.
В цій хвилині одержує от. Виметаль зголошення, що цілий 2. курінь його бриґади, що його він вислав, на вістку про появу денікінців, на зміцнення обсади ланцюхового мосту, роззброєний. От. Виметаль, що зголошує мені про це, дістає від мене наказ особисто переконатися про правдивість цієї вістки і їде туди в товаристві сот. Ревюка і пор. Онишкевича.
В міжчасі збираються в салі нарад заступники обох сторін.
З боку українців: полк. Микитка
от. Льобковіц
сот. Тавчер
сот. Верніш
сот. Возняк
і я.
