Українська Галицька Армія, яка може ще в той спосіб врятувати ситуацію, що, сконцентрована під Одесою, створила би при помочі німецьких кольоністів оборонний відтинок, за яким зібралися б та зорґанізувалися б рештки денікінської армії, щоби потім почати нову офензиву проти большевиків.
На другий день вернувся я до Веселого Кута, а звідти поїхав до Гофнунґсталю, куди перейшов у міжчасі штаб Корпусу. Два дні пізніше прийшли з Начальної Команди диспозиції щодо нашого переходу до Румунії. Мій корпус мав перейти через Дністер під Григоріополем і на захід від нього, а на випадок, якби румуни забороняли переходу, мав здобути його зброєю.
Тут, для історичної правди, мушу подати одну подію. Прибувши до Гофнунґсталю, завважив я, що мій шеф штабу от. Льобковіц, до якого я досі мав повне довіря і який досі взірцево провадив як операції так цілий відступ, почав як не просто саботувати накази Начальної Команди, то щонайменше повільно їх виконувати. Ціла його поведінка робила на мене вражіння, що він, так як це робив I-ий і II-ий Корпус, не хотів машерувати дальше. Він, здавалося, увійшов у потайні звязки з тими двома корпусами, а головно з першим, які змагали до того, щоби передати Українську Галицьку Армію большевикам. Знати напевно я нічого не знав, але мій військовий інстинкт вичував щось такого. Хоч мій шеф ґенерального штабу був дуже талановитий, дбайливий, надійний, енерґійний, майже невгнутої волі і невсипущої активности старшина, хоч я дуже високо його цінив і ніколи досі не обмежував кругу його ділання, я всетаки у свідомости моєї великої відповідальности супроти Армії і народу, якому я хотів вірно служити, постановив розлучитися з ним.
