дня безплатно молоко. Для виздоровців улаштовано власні захисти з ліпшим прохарчуванням. Для паршивих коней уладжено ізольовані стайні, а пізніше віддавано їх на один хутір, щоби прийшли до сил.
В таких обставинах здоровний стан війська і кінського матеріялу почав дуже швидко підноситися. При кінці березня були знову майже всі здорові. Стан бриґади був приблизно 3.500 людей.
В початках квітня прибув новоіменований командант Червоної Української Галицької Армії, товариш Порайко у супроводі Затонського і інших „товаришів“ на перегляд бриґади. Після побуту у Берґдорфі, де виголосили до стрільців кілька промов, відїхали вони пополудні до Нойдорфу. Звідти прийшла телєґрафічна депеша, якою обсаджено нові командні становища. Мені відібрали дотеперішню команду, а замість мене призначили на команданта бриґади сотника Станимира. От. Цімермана також усунули зі становища шефа ґенерального штабу, а на його місце призначили сотника Купчанка. Дотеперішніх командантів бриґад іменували командантами полків. Інших особових змін не було.
Я і от. Цімерман дістали наказ зголоситися у збірній станиці в Балті, звідки мали ми відїхати потім до Києва до старшинського запасу.
Тому, що сотник Станимир перебував ще у Нойдорфі як виздоровець після тяжкого плямистого тифу, просив мене бриґадний комісар Замора вести дальше команду бриґади. За кілька днів прибув Станимир, перебрав від мене команду, а я зголосився хорим. Я жив у Берґдорфі як приватний чоловік, харчувався у старшинській харчівні, але нічим не журився. В той час жив я дуже близько з тамошнім євангелицьким пастором. Це була високоосвічена, очитана людина, мав
