Вовк і Кіт.
В село із лісу Вовк забіг…
Не думайте, що в гості, брацця;
Ні, в гості Вовк не забіжить:
А він прибіг, щоб де-небудь сховаться:
Проклятий люд з собаками настиг…
І рад-би Вовк в які ворота вскочить,
Та лишенько йому: куди не поглядить
Усюди Вовченька недоленька морочить,
Хоч сядь та й плач!
Ворота, як на те-ж, кругом усі заперті,
А дуже Вовкові не хочеться умерти
(Бо ще він не нажився, бач!),
А гірше — од людей, од видимої смерти…
Коли глядить —
На загороді Кіт сидить,
На сонечку мурликає, дрімає.
Підскочив Вовк і до Кота мовляє:
