Перейти до вмісту

Сторінка:Васильченко С. Новелі (1953).djvu/95

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

нуло в його очах, хитнув по-мужицькому головою.

Здавалось, загримів десь на небі грім:

За Сибіром сонце сходить —
Хлопці, не дрімайте!
Та на мене, Кармелюка,
Всю надію майте!..

Дикий, нестримний голос трощив і ламав усе в кімнаті, виривався з тісних стін на простори, на степи, мов сама та давня, затоптана та в мури забита козацька воля…

Заскреготав зубами, тарахнув кулаком по столі. Посипалися, забряжчали череп'я й шклянки.

Повернувся, пішов мовчки, повагом…

І на спині шкарубився мундир на йому, мов шкура на вовкові, накучмився чуб, а на шиї теліпався, розсунувшись, зім'ятий шовковий галстук, як на бикові налигач.

На мить усе в кімнаті заніміло…

 

1914