В. Винниченко, ідейний й фактичний принціпал „Нової Доби“, більш, ніж хтонебудь инший, страждає на слабі нерви. Йому завжди бракувало провідної ідеї. Й вся його політична діяльність це зіґзаги думки й діла. Переглядаючи старі числа „Української Хати“, я надибав на надзвичайно інтересний документ отвертий лист томських студентів в приводу звертання В. Винниченка до російських „братів“ і одповіді на це пана Патрашкина.
Ось зміст цього листа., „Студенти-Українці томських вищих шкіл висловлюють велику подяку пану Патрашкину, що показав належне місце рабові загально-російської культури, Винниченкові. Коли раб та ще з хамською псіхикою (хохлацький елемент на „Вѣсах жизни“) відважиться благати якоїсь мизерненької панської ласки з метою, щоб пан звернув на нього свою увагу, то пан може тільки призирливо поглузувати з нього. Бо раб (звичайно по натурі) повинен бути тільки рабом. І не лізти у вічі панові, щоб своїм хамським виглядом не викликати у нього огидливости. А коли ти людина з самоповагою й почуттям власної гідности, то перш за все не лізь у ту компанію, де тебе можуть у вічі вилаяти, поглузувати і, взагалі, образити.“ („Українська Хата“, 1913. р., ч. 11.)
В свій час навколо цього листа повстала ціла полеміка, а пан С. Єфремов навіть просто затаврував молодих томчаків, як „фарбовані душі“. Справді сильно й недопустимо лаються томчаки, але цікаво те в наведеному листі, що був мент, коли В. Винниченко робив реверанси російським братам, як нині він реверансує братові Раковському.
Підчас революції ніхто так красномовно не доводив, що „Самостійна Україна" є міщанською вигадкою, контрреволюційною забаганкою, як В. Винниченко; трохи пізніш той же В. Винниченко з тоюж красномовністю зазначив, що інтереси пролетаріяту потрібують саме Незалежної України. Підчас навали большевицької В. Винниченко чудесно доводив конечність боротьби з ними до кінця, а нині той же Винниченко наводить низку арґументів, що в імя інтересів пролетаріяту цю боротьбу необхідно негайно припинити, а хто її проводить далі той є „паршивець“, „сволота“, „ворог нації“, „контрреволюціонер" і т. и.
Мушу сказати, що нерви часто зраджують В. Винниченка. Але дорого це коштує українській справі. В. Винниченко роспочав нині компанію проти С. В. Петлюри й його правительства. Немає того болота, якогоб він не вилляв на їхні голови. Я не прихильник ні першого, ні другого, як органів верховної влади, про що й зазначав отверто не один раз і навіть мусів за це заплатити рівенською каторжною вязницею. Але ні раніш, ні тим більше нині я не поділяв і не поділяю таких методів боротьби. Хтоб не був С. В. Петлюра, або І. П. Мазепа, вони є перш усього репрезентанти української державної справи, й цього досить для того, щоб, критикуючи їхню державну діяльність, не переходити певних меж, певних кордонів. До тогож, всі знають добре, що автором всеї цеї невдалої системи
