Маскариль. Ні.
Лелій. Ну, прощай, Маскарилю.
Маскариль. Прощайте, пане добродію.
Лелій. І тобі нічого?
Маскариль. Та ріжте-ж себе скоріше. По-що ви тратите стільки слів?
Лелій. Само собою ти дуже хотів би, щоб я вмер — бо тоді-б тобі в спадщину прийшлися мої вбрання. Не діждеш.
Входять, балакаючи між собою, Трюфальден з Леандром.
Лелій. Що я бачу? Леандр разом з Трюфальденом? Він купує Селію! Ох, я не можу цього перенести.
Маскариль. Кожний робить, що може, а коли є гроші, кожний зможе, що захоче. Що до мене, то я тому дуже радий. От вам нагорода за всі ваші вмішування та нетерплячість.
Лелій. Що-ж мені робити? Скажи, порадь!
Маскариль. Я не знаю.
Лелій. Пусти мене, я зачну з ним сварку.
Маскариль. Ну, і що з того буде?
Лелій. А що-ж мені робити? Я-ж не можу допустити, щоби вони добили торгу.
Маскариль. Ну, добре. Я ще раз змилуюся над вами. Тільки йдіть ви, ради бога, куди-небудь подалі, бо знов перешкодите. (Лелій пішов).
Трюфальден. Добре. Отже коли прийдуть — все буде вже готово. (Пішов до свого будинку).
Маскариль (ідучи). А-ну, лишень, піймаю його ще на таку вудку. (Пішов у другий будинок).
