ми йде занадто багато поганих днів. А там приходить важка праця, бідність, бо ображені батьки нічого не дають, звичайно, в таких випадках.
Леандр. Я, пане добродію, нічого нового не чую у ваших словах, бо я все те вже передумав. Для мене велика честь — взяти за себе вашу доньку і от тому я постановив так.
Ансельм. Ходімте далі, бо двері відчиняються, і звідти може вийти отрута. (Пішли).
Маскариль. Коли ви й далі будете робити такі дурниці, то скоро від наших хитрощів зостанеться саме череп'я.
Лелій. Та доки-ж це я буду вислухувати твої докори? Ну, що ти тепер помітив? Що ти міг помітити? Хіба я не казав те, що слід?
Маскариль. О, деж пак! Турків ви називали єретиками й клялися, що вони чтять за богів місяць і сонце. Ну та це ще нічого. А от ви зовсім не можете стримувати своєї любови й при Селії ви прямо тратите розум.
Лелій. Та що ти говориш? Я з нею й слова не сказав!
Маскариль. Так за те ви надолужували руками. За час обіду ви наробили стільки дурниць, що другий не наробив би за цілий рік.
Лелій. Це ти все вигадуєш.
Маскариль. О, звичайно. Насамперед, за обідом ви ні на кого не дивилися, як тільки на неї. Червоний, ростріпаний, ви не звертали ні на що уваги. Пили тільки коли вона пила, й хапали її стакан, ясно показуючи, що вам найбільше подобалося те місце, якого вона торкнулася устами. Шматочки, до яких вона доторкнулася або надкусила, ви хапали
