вала велику симпатію до тебе. Я сама не розуміла, що мене удержує від любови до тебе навіть тоді, коли я сама хотіла, щоби вона була.
Трюфальден (до Селії). А що ти подумаєш про мене, коли я, тільки що знайшовши тебе, уже хочу тебе позбутися, видаючи заміж?
Селія. Що-ж… моя доля в ваших руках…
Маскариль (входить із Лелієм). А ну, побачимо, паничу, чи й тепер ви зумієте зруйнувати своє щастя, коли воно вам так несподівано усміхнулося?
Лелій. Господи! Та чи можу-ж я вірити в своє щастя?
Трюфальден. Можеш, можеш.
Пандольф. Ми вже рішили.
Андрес (до Лелія). Цим я заплатив вам свій борг.
Лелій (до Маскариля). Голубчику! Та я-ж мушу тебе поцілувати не менше тисячі разів! (Цілує).
Маскариль. Ой-ой! Та тихше-ж, бога ради. Він мало не задушив мене. Ну, як ви й Селію будете так давити, то вона скоро роспухне.
Трюфальден. Ну, тепер немає серед нас тільки Леандрового батька. (До Маскариля). Може-б ти його закликав до спільної радости?
Маскариль. Та то можна, але мене беруть завидьки. От ви усі тут попереженилися й тільки я один блукаю самотою. (До публіки). Чи не знайдеться серед вас дівчина, яка могла би заспокоїти мою охоту?
Ансельм. Це вже я тобі уладнаю.
Маскариль. От буде добре! Тільки нехай господь дарує нам таких дітей, яких ми справді були би батьками.
