ти і зберігти державу треба ці інстинкти еґоістичні обмежити, однаково як у тих, що правлять, так і у тих, ким правлять. Бо необмежений еґоізм правлячих веде до руйнуючого державу зловживання владою і силою. Знов необмежений еґоізм тих, ким правлять, веде до таксамо руйнуючого бунту, до анархії. Одним із політичних способів обмежування цих еґоізмів єсть, як вчить досвід історії, правова, тоб то обмежена сама одним всенаціональним законом і цим законом однаково всіх обмежуюча, монархія. Але, як вчить той самий досвід, одних лише політичних, світських засобів для обмежування людських еґоізмів не вистачає. Зроблене людьми, людьми може бути легко попсоване і знищене. Тільки понад всіми людьми стоячий, для всіх людей однаковий і однаково їх обовязуючий Божий закон громадської моралі і тільки авторитет влади духовної, яка цей Божий закон береже і за його виконуванням стежить, в стані обмежити людські еґоізми, однаково як сильніщих так і слабших. Тільки реліґія і церква в стані своєю владою духовною, владою “не од мира цего”, примусити сильніщих та здатніщих вживати свою більшу силу та здатність не тільки для себе а й для добра слабших. І тільки вона, обмеживши владу сильніщих обовязуючими всіх законами громадської моралі, в стані привчити слабших авторитет влади визнавати.
Розуміється такого обмежуючого руїнницькі еґоізми, значить орґанізуючого і обєднуючого громадського впливу, реліґія і церква не може мати ні тоді, коли вона стає в державі послушним знаряддям в руках тих що правлять, ні тоді, коли вона переходить в стан “приватного предприємства”, з яким ніхто в державі — ні ті, що правлять, ні ті, ким правлять — зовсім не потрібують рахуватись. В першім випадку вона сприяє руйнуючим державу еґоістичним зловживанням правлячих, губить в той спосіб авторитет і падає разом зі світською владою. В випадку другім, позбавлена авторитету владою світською, вона не в стані мати орґанізуючого впливу на громадське життя. Така безавторитетність влади духовної веде в решті і в першім і в другім випадку до повної анархії, з початку в людськім думанню і поняттях про громадське життя, а згодом до анархії і в ділах громадських, в державі. Тому то політики, про яких тепер мова, не хочуть ані робити з цер-
