ба, обмежувати своїм авторитетом духовним зловживання сили меча.
Отже: — державна (матеріяльна і політична) влада в руках матеріяльно сильних войовників-продуцентів, а влада духовна в руках реліґійної, ідейної і тому дисциплінованої та орґанізованої інтеліґенції; виразне розмежування цих двох влад так, щоб войовники-продуценти не лізли на амбони, а матеріяльно непродукуюча і невоююча інтеліґенція не перлася до непосильного для неї політичного проводу; і врешті обмеження та контроль владою духовною діл влади світської з погляду однакової для всіх (і для тих хто править, і для тих ким правлять) громадської моралі, при взаємнім визнаванню і піддержуванню авторитету цих двох влад — ось основи взаємовідносин релґіії й політики, церкви і держави, громадянства і влади, культури і сили, ідеї та меча, — при цьому третьому типі орґанізації громадського життя.
Хотіння політиків власне оцього третього типу сходяться з хотіннями моїми і тому з їх становища я дивлюся на реліґійні справи. Дозволю собі дещо докладніще оце становище в приложенню до наших українських відносин пояснити.
