Умовою цього найкращого служення є дисципліна, послух. Дисципліну треба розуміти подвійно: військо, як технічний апарат, в цілому повинно бути в повному послуху того суспільного групування, котре його організує, а в друге — воно повинно бути дисциплінованим в своїм нутрі, в своїх частинах і пристроях, котрі виконують тільки технічний поділ праці, як частки однієї машини, котрі не мають ніяких своїх суверенних цілей і не можуть їх мати. Всі види зброї, як окремі організації, є тільки виявом принципу технічного поділу праці, те саме відноситься і до адміністративного поділу функцій в межах одного виду зброї.
Тому дисципліна у війську мусить бути подвійною: політично-суспільна дисципліна є вимогою того суспільного групування, при якому військо виконує ролю технічного апарату, і адміністративно-військова дисципліна, як умова існування самої військової організації, як система внутрішньої гармонії і доцільносте в самому військовому організмові. Перший рід дисципліни грає суспільно-політичну ролю, другий — військово-технічну.
Для вироблення такої системи дисципліни служить вказівкою не тільки весь суспільно-історичний досвід, але й біологічний ґрунт суспільного існування людей. Річ в тім, що дисципліна практично установлює єдиний план дії, єдину волю, єдину мету дії. Вона економить ефективну силу (ударну) і змагається зменшити внутрішні тертя частини ad minimum, дбаючи про збільшення коефіцієнту корисної праці всього апарату. Всякі тертя зменшують ефективну силу, а це в момент виконання військом свого призначення грає колосальну ролю в рішенні питань життя і смерти. Біологічний інстинкт кожну живу істоту змушує берегти життя. Умовою збереження життя в боротьбі війська є дисципліна.
Теоретично це ясно, історичний досвід допоміг людям виробити основи військової організації і ці загальні основи є незмінні, непохитні, обов'язкові для всіх народів і для всіх віків.
Наші запорожці — ніби зразок індивідуального свавільства — виходячи на боротьбу, установлювали залізну дисципліну, надаючи кошовому отаманові право життя і смерти над кожним козаком і старшиною. І тепер те саме і скрізь.
Принципи залишаються непохитними, хоч при тім можуть мінятись організаційні форми, техніка і тактика, назви і терміни. Спроби «антимілітаристичних» концепцій війська, а навіть негація війська в теперішньому суспільстві, не вдались і не можуть вдатися. Коли ми констатуємо ріжномаєтні і ріжноправні групування в суспільстві, то ми мусимо уявляти і механіку їх відносин — боротьбу і пароксизм її — суспільні революції; коли є партії, то буде боротьба і політичні революції; коли є держави, то будуть війни; коли є язикові групи, то буде їх стремління до суверенности, а це значить боротьба, а де є або може бути боротьба, там є або мусить бути
