суспільна могутність їх, сила їх впливу на суспільну механіку росте тільки в міру їх організації, солідаризму в поступованні, збільшення технічних засобів (цікава роля грошей в проф. спілках).
Групи бідних і заможних, або упривілейованих і правно обмежених чи й упосліджених — роля їх величезна: гуком їх боротьби наповнена історія, їх боротьба часто носить назву трагедії людства (і такою є справді). Гострі пароксизми цієї боротьби, коли на сцену історії виходять озброєні люде і убивають один одного і вирішують свої непорозуміння аргументом фізичного примусу, називаються соціяльними революціями. Колосальну ролю при тім грає технічний апарат боротьби — військо. (Виясненню ролі війська в революції присвячується весь наш виклад.)
Язикові групи: ні одна з їх в природі не є організованою сама по собі, а тому є релятивно слабою, одначе ж, коли язикова група кумулюється з державною в межах певної території, тоді вона використовує могутній технічний апарат і засоби держави для збільшення своєї суспільної сили. «Самостійна», «державна» нація, «пануюча» нація — ці з'явища нам відомі і силу їх ми відчуваємо.
Партія — це є високий тип організованого, солідаристичного угрупування, що має величезний вплив на життя й діяльність инших груп, особливо, коли вона створить або зручно захопить в свої руки державний технічний апарат. Приклади маємо перед очима: большевики в Росії, фашисти в Італії, селянський союз в Болгарії. Як правило: партія впливає на значно більше число індивідів, ніж її власне. В суспільному процесі партія, як волеве об'єднання з ясною метою, певною програмою, доцільною тактикою і технічним апаратом (інтелектуальні сили, гроші, преса, боєві відділи), грає непропорційно велику ролю, особливо в малокультурних суспільствах, де одна сильна партія не дозволить розвитись конкурентові. Питання про ролю партій в суспільному процесі дуже цікаве, але докладніше тут ми не можемо спинятися. Найвищий ступінь суспільної активности партії виявляється в політичних революціях.
Державне об'єднання в порівнянні з иншими групуваннями в суспільстві є наймогутніше завдяки великій організації, великому технічному апаратові і силі примусу. Міждержавні стосунки, як правило, виявляються в чергуванні періодів «миру» з пароксизмами збройної активної боротьби — війнами. Сила технічного апарату держави залежить від степені суспільно-господарської культури, науки, техніки, природних багацтв, географічно-топографічних прикмет території.
Функцію державного примусу в суспільстві виконують в історичній черзі ріжні групування. В історії європейської цивілізації останніх тисяч років можна означити: державні функції виконує релігійна група (власне її організована частина — церква), потім кляси: спочатку поміщицтво, а з середини
