ництва і селянства арештували і порозстрілювали, а багато инших вислали на Мурман або деинде в глиб Росії. Коли до того додати „развйорстки“, які страшним тягаром сіли на українського селянина, всякі контрибуції, удержування „Красной Армии“ по селах, всякі реквізиції і т. п. благодати, — то можна мати деяке поняття тої „свободи“, того обіцяного „комуністичного раю“, про що так багато говорилося, а ще більше писалося там і за кордоном. Загальна руїна, тисячі невинних жертв і море сліз — ось до чого довели російські завойовники найплодовитшу і природно найбільш богату країну в Европі. Так вигладає тепер „вільна“ і „незалежна“ „радянська“ Україна… Російські большевики зводять назву України — за багато сказати до етноґрафічного — а до звичайного голословного ґеоґрафічного поняття[1]. Та часто-густо навіть сама назва Україна неприємно звучить в делікатних ухах російського комуніста і заносить контр-революцією,
- ↑ „Пролєтарская Правда“, московський офіціоз, що виходить в Київі, говорячи про „Дела федеральные“ в ч. 36 (149), каже, що нема ніяких меж автономії і незалежности окремих республік та кінчить:
— Покищо справа обходиться без таких норм і держиться „на прочнейшем и незыблемом доверии автономних и независимих республик к Москве“.
