Сторінка:Джек Лондон. Бог його батьків (1927).djvu/177

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

І ось у йому заворушилася думка, що властиво знайшов він у тій Флоссі? Він навіть почав жалкувати, що викликав її сюди. Фреда, звичайно, не входить у рахунок.

Його численні копальні найбагатіші на ввесь Бонаца-Крік, і він мусить вважати на своє громадське становище. — Але ж Лорен Лізней — оце, справді, жінка для нього. Жила вона колись розкішно; могла б і тепер завести такі порядки в його господі та вміло використати його долари.

Але Фреда посміхалась, посміхалась аж почав він вчащати до неї. Вона теж почала іздити його вовкодавами, отож натурниця мала над чим замислитись і при першій зустрічі засліпила його своїми принцами, кардиналами й особистими маленькими анекдотами про двори та королів. Вона показувала йому записки, що починалися словами: Моя дорога Лорен і кінчалися: Завжди прихильна до Вас; далі був підпис справжньої якоїсь королеви. І ось він у душі дивувався, що така велика жінка вшанувала його своєю увагою. Вона так уміла зачарувати його своїми облесливими словами, порівнюючи його з тими шляхетними привидами, яких вона створювала в своїй уяві, що він виходив від неї одурманілий, самовдоволений, жалкуючи, що досі марнував своє життя.

Фреда була хитріша. Коли підлещувалась, то ніяк цього не відчуєш. Коли робила комусь ласку, то це було теж якось непримітно. Коли чоловік відчув, що він їй подобається, то це йому так тонко давалось на здогад, що він і сам не знав, що і як. Отже, вона все більше прибирала Флойда до рук і що-дня їздила його собаками.

І ось тут як раз трапилась пригода. Чутки