діла жінка. Вони працювали з ритмичними розмахами. М-с Сейзер спочатку не звернула була уваги на жінку, аж поки човен наблизивсь: тоді чарівна жіноча краса раптом прикувала її увагу. Блюза із лосиної шкіри, фантастично оздоблена намистом, щільно прилягала до тіла і наче обкреслювала закруглені лінії; шовкова хустка веселого кольору трохи прикривала її чорно-сине волосся. Лице її було, наче відлите з бронзи; воно прикувало до себе летючий погляд м-с Сейзер. З-під ясно окреслених бровів виглядали пронизуваті, чорні, великі очі, трошки по-монгольському скошені. Вилиці були великі, але обличчя не худе; щоки поволі спадали до тонкогубого рота; губи були тонкі, але якось по м'якому енергійні.
Це обличчя мало на собі невиразні сліди старовинної монгольської крови. Здавалось, що після довгих блукань повертався до свого рідного коріння расовий тип. Вражав її гарний орлиний ніс, з тоненькими тремтячими ніздрями, і взагалі віяло чимсь орлиним, диким від неї, — не лише від обличчя, а від усього її єства.
Насправді, вона являла собою татарський тип, змінений до ідеальности. Щасливе те плем'я червоних індійців, що на двадцять поколіннів виплекає хоч одну таку своєрідну істоту.
Великими й сильними розмахами, у такт з чоловіком занурюючи весла, дівчина раптом повернула маленького човна проти течії і поволі підвела його до берега. За мить вона опинилася на піску і, перебираючи руками, підіймала на мотузі чверть туші щойно вбитого лося. Чоловік теж вискочив, і удвох вони швидко витягли човна на берег.
Собаки, скиглячи, лащилися до них; дівчина нагнулась погладити їх, а погляд її сопутника
