Сторінка:Джек Лондон. Бог його батьків (1927).djvu/73

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

— Він шукає собі жінки, — промовила одна дівчина.

— Мало шансів, — відповіла друга, — він знайде її тоді, коли сами жінки шукатимуть його.

— Молоді чоловіки й жінки, оточивши нас з усіх боків, всміхались і реготали, повторюючи її слова.

— Але ж він гарненький хлопець, — промовила перша дівчина.

Я не заперечую, що тоді обличчя моє було гладеньке й молоденьке, але мене давно вже мали за дорослого, тим то й слова її мене розлютували.

— Танцює з Джорджовою дівчиною, — промовила друга; — задасть же йому Джордж, бабахнувши веслом, що аж дух з нього вийде. Вождь Джордж, що був досить сумний, почувши ці слова, аж зареготав, хльостаючи себе руками по колінах. З нього був безцеремонний халамидник і він дійсно міг би віддубасити мене веслом.

— Хто ці дівчата? — запитав я Тиллі, коли ми опинились з нею в центрі кола. І тільки-но вона мені назвала їхні ймення, як я пригадав усе, що про них оповідав Джек-Щасливець. А він про них усе докладно знав, навіть те, чого й їхнє плем'я не підозрювало. Але я про все поки що мовчав і далі залицявся до Тиллі, не зважаючи на дотепні слівця дівчат та регіт слухачів. — Почекай трошки, Томмі, почекай — промовив я сам до себе. І я чекав, аж поки танці скінчилися; вождь Джордж приніс мені весло, для мене приготовлене. Всі сподівались якоїсь пригоди, коли ми перестали танцювати, але тоді я спокійно ввійшов в їхню гущавину, далі танцюючи. Дівчата з Місії знову насміхались, кинувши на мою адресу кілька слів. Я страшенно