не любите!… Змилуйтесь надімною, не мучте мене!…
Її взяв великий жаль а все-ж таки слухала його мовчки, хоч дуже, дуже була щаслива.
— Чи-ж ви мали серце так зі мною нині з рана розставатися?! Я думав, що ви стали для мене ласкавійші, що ви мене зрозуміли, а вам було так само байдуже, як і першого дня. Ви обходилися зі мною, як з першим ліпшим чоловіком, що приносить вам роботу, і як би лиш, щоб мене мучити розпитували про байдужні, про звичайні річи. Я на сходах спотикнувся, біг чим скорше вулицею, бо боявся, що вже не видержу і заллюся сльозами. Коли я входив до своєї хати, здавалося мені, що прийдеться удушити, коли в ній замкнуся…. Я вибіг на поле, пустився туди на осліп, то сею, то тою вулицею. Вже і ніч була настала а я все ще бігав то сюди, то туди, як шалений. Куди не пустився, мука мене не попускалася, страшно палила. Так воно вже на світі, що люба-згуба… Ось тут ви ніж уткнули, а він впивається мені чим раз глубше в груди.
Він зітхнув глубоко згадавши про то, що протерпів.
— Страшний біль кинув мною до землі і я лежав цілими годинами в траві як та деревина, що її вирвала буря з корінем… Крім вас не було вже для мене нічого більше на світі. Коли я подумав, що ви не будете моєю, то рад би був смерть собі зробити. Ноги западались підомною і дур голови брався… Ось чому я до вас назад вернувся. Сам не знаю, як я сюди зайшов, звідки я тут взявся. Простіть мені, але я був би в силі і двері виважити і в білий день сюди полізти.
Ангелика сиділа в тіни. Він стояв перед нею на колінах в повнім світлі місяця і не бачив, що вона розпадаючись з жалю в любові аж зблідла і так була зворушена, що і слівця не могла промовити. Він все ще думав, що вона немає серця до него і зложив аж руки.
— Вже давно тому, коли я вас тут одного вечера в сім вікні перший раз побачив. Ви здавались мені лиш як щось ясніючого, я ледви був в силі розпізнати черти вашого лиця, а все-ж таки я видів вас, я собі вас такою представляв, якою тепер бачу перед собою. Мене брав великий ляк, я снувався довго цілими ночами і не мав відваги зійтись в день з вами… Мені любо було глядіти на вас хоч би лиш як на якусь таємничу появу, найбільшим моїм щастям було розду-
