ше він вслухувався в него, тим що раз більше росла його любов.
— Ах, правда, пригадую собі, як то ви мені раз в ночі показалися. Першого вечера ви були так далеко від мене, що я глухий шум від ваших кроків не могла собі ніяк пояснити. Відтак зміркувала я, що ви мусіли той самий бути; опісля виділа я лиш вашу тінь, аж одного вечера я вас таки зовсім побачила, то була чудно ясна ніч, така, як ось би і нині. Ви висунулися поволи наперед, зовсім такий, як я вас вже від многих літ сподівалася… Я пригадую собі, як я розсміялася, хоч і на силу хотіла здержатись від сміху, коли то вода в Шевроті вхопила сорочку, а ви скочили до води і її витягнули. Пригадую собі, як то мене лютило, що ви мені відбирали моїх бідних і тільки давали їм грошей, що вони аж могли собі подумати, що з мене якась скупа. Пригадую собі, як то я була налякалася того вечера, коли мусіла втікати перед вами полем босими ногами… Правда, правда, я то все собі пригадую, все пригадую…
Її кришталевий голос став на сю послідну згадку якось мутний, немов вона знов почула слова: „Я вас люблю”. А він слухав її, слухав в райській розкоші.
— Правда, що я з вами таки погано обійшлася. Мій Боже, коли-ж чоловік такий дурний, коли нічого не знає! Чоловік зробить нераз щось, що уважає конечним, боїться, щоби не похибив, коли піде за голосом свого серця. Коби то ви лиш знали, як мене совість гризла, якої я зазнала муки дивлячись на вашу муку!… Я не в силі вам того розказати, хоч би і хотіла. Коли ви прийшли за взірцем святої Агнії, я так тішилась, що аж не знала, що собі робити, коли подумала, що можу щось для вас зробити; відтак стала сумніватися, що ви ще коли прийдете. Правда, я удавала що дня трохи байдужу, як би хотіла вас подразнити, щоби ви до нас не заходили. Чи вже не можна инакше, як хіба лиш робити себе нещасливою? Я була-б приняла вас з отвертими руками а в мені відзивалася якась друга женщина, що тому противилась, що боялася вас і вам недовіряла, що тішилась з того, що вас непевність буде мучити і котрій здавалося, що вона задля якоїсь давної і давно забутої причини мусить з вами поперечитись. В тім то і діло, що я не все добра, в мені борються якісь дві незрозумілі натури… А що найгірше, що я мусіла з вами про гроші говорити. Ой, ті гроші!
