Зробилося широке місце. Відтак показався на самім переді священик, що ніс єпископський жезл, звернений до него своїм загненим кінцем. За ним ішли два другі, що держали коротко в руках кадильниці, а за ними по одному з кождого боку ішли міністранти з лодками на кадило. Великий багряний бальдахін з золотими френзлями ледви що міг влізтися в двері порталю. Але зараз зробився знов порядок і призначені до того достойники взяли дручки від бальдахіну в свої руки. Серед почетного духовенства поступав владика з відкритою головою; через плечі мав він на собі білий шаль, котрий спадав йому на руки, що несли св. Евхаристію не дотикаючись до неї.
Кадилоносці ішли попри людей а кадильниці літали по воздусі та лиш дзвонили в такт своїми срібними ланцушками.
Зараз, кого-ж то виділа Ангелика так подібного до Преосвященого? Люде схиляли низенько голови перед архипастирем. І Ангелика схилила також свою головку, але не так низенько, щоби не могла з боку приглянутись владиці. Він був високого росту, держався просто і поважно і мимо своїх шістьдесяти літ виглядав ще дуже молодо. Очі у него світилися, як у орла а трошки грубий ніс збільшував ще розказуючий вираз лиця, лиш густе сиве волосся на голові надавало йому трохи лагіднійший вигляд. Її впало в очи його бліде лице, в котре тепер здавалася входити кров. А може то був лиш відблеск від монстранції, котру він ніс заслоненими руками і то надавало йому якийсь таємничий вигляд.
Побачивши Преосвященого, нагадалось її в самій річи якесь подібне до него лице. Владика виступивши на вулицю почав співати якийсь псалом тихим голосом і на переміну з своїми діяконами. Вона аж задрожала, коли побачила, що він звернув свої очі до вікна, ті очі, що здавались доказувати строгість і горду холодність та голосили марність всякої пристрасти. Він повів очима по тих трох куснях вишивки, поглянув на Марію, котру сповіщає ангел, на Марію під хрестом і на Марію, що підіймається до неба. Його очі засвітилися, а відтак спочили на Ангелиці, котра в своїм замішанню не могла розібрати, чи та нагла зміна барви його очей походила від якоїсь твердости серця чи з доброти. Але зараз по тім звернув він їх на святу Тайну і дивився заєдно просто себе та таким якимсь поглядом, як коли-б його очі
