Коли Губертина обняла її своїми руками, почула, що дівча аж ціле дрожить. Вона звичайно на ніч легенько її цілувала. Губертина споглядала їй допитливо в личко, вона виділа її з очей, що дівча обіцялось вийти до милого і аж ціле паленіло на саму згадку про те.
— Май-же розум і спи спокійно!
Ангелика ледви встигла сказати Губертови і отцеві Корнилові добраніч та і зараз пустилась до своєї кімнати; аж налякалася, коли подумала, що мало що не виявила вже тайни. Коби її мама ще лиш хвильку довше була голубила, так була би все виповіла. Вона замкнула двері аж на два спусти, відтак і світло її разило і вона задула свічку. Місяць сеї ночі сходив пізнійше і длятого на дворі було ще темно. Не роздягаючись сіла вона на потемки коло отвертого вікна і чекала цілими годинами. Хвиля за хвилею минали скоро а у неї було лиш одно на думці, іменно то, що вона вийде до него, скоро стане по півночі. То річ зовсім легка, думала вона собі і представляла собі вже як би в сні, як то вона буде виходити і як буде ступати. Вона чула, як виходив від них отець Корнил. Відтак пішли і Губерти до своєї кімнати, її здавалося, як би ще два рази відмикалися двері від їх кімнати, як коли-б хтось легко ступав в гору по сходах і як би з надвору підслухував під її дверми. Відтак здавалось, як би вже цілий дім засипляв сном глубоким.
Коли вибила дванайцята година, Ангелика встала.
— Треба іти, він чекає на мене.
Вона відімкнула двері і лишила їх отвором. Коли сходила сходами попри кімнату Губертів, стала надслухувати, але не чула нічого, лиш зробилось її якось лячно так самісенькій. Впрочім було її якось легко на серці, вона ані не трівожилась ані не квапилася, бо ані на гадку її не прийшло, щоби вона щось злого робила. Якась непонятна сила перла її наперед, а все видавалось їй так звичайним, так само собою зрозумілим, що аж сміх її брав, чого тут чогось боятися. Зійшовши на долину, перейшла через кухню до города та і тут не засунула засувки. Відтак пішла скорим кроком, як то вона уміла, до воріт, що виходили на Маріїнське поле, та і ті ворота не замкнула за собою. Мимо того, що на дворі було темно, хоч очи виколи, вона пустилась простісенько до кладки на Шевроті і ішла відтак полем на потемки, звичайно як на місці, котре добре знала, де знала кожду
