Сторінка:Еміль Золя. Мрія (1932).djvu/123

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

щастя, що вона так скромна так миленька, що в простоті свого серця щебече так щиро про все, що її прийде на гадку.

— Моя дорогенька, я вам того ніколи не забуду, що ви хоч крихітку мене так щиро полюбили… Скажіть же мені так щиро, як мене любите, скажіть, що ви собі подумали, коли дізналися, хто я.

— Та на що-ж вам то придасться? Говорім ліпше лиш про вас, про вас, мій любий, — перебила вона йому і порушилась при тім миленько з нетерпеливости. — Хіба-ж я що значу? Хіба-ж вам що з того прийде, хто я, і що я думаю? Тепер лиш ви у мене, ви всім на світі у мене і більше нічого.

Вона пригорнулась ще близше до него та стала іти помалійше понад воду і раз-у-раз його розпитувала; хотіла про все дізнатись, про його вік дитячий, про молоді літа і як то він через двайцять літ жив далеко від свого батька.

— Я знаю, що ваша мати при вас померла, та що ви ховалися відтак у свого дядька, того старого черця. Я знаю, що Преосвящений не хотів вас ані на очі…

Тепер почав і Фелисіян говорити голосом тихеньким, як коли-б з него відзивалась давна бувальщина.

— Так то, так, мій тато страшно любив мою маму. Я прийшов на світ, а вона віддала духа Богу… Мій дядько, чоловік дуже строгий, ховав мене у себе та навіть нічогісенько не розказував про родину, от так, як би я був вже таки круглий сирота на світі, котрого лиш йому віддали на ласку. Я аж пізнійше все довідався, недавно, бо ледви що два роки тому назад. Мені то і не дуже стало дивно, бо я якось міркував, що маю велике щастя. Я не міг взятися до роботи, чогось дуже не хотілося, а все був би лиш уганяв по полях. Відтак взяла мене охота малювати вікна нашої церкви…

Ангелика розсміялася, а він став також веселійший.

— Я такий самий робітник, як і ви робітниця; я вже давно перед тим, коли на мене спали так великі гроші, постановив був сам собі заробляти на кусник хліба тим, що буду малювати вікна до церков… Раз написав мій дядько до тата, що з мене зробився страшний чортисько, і що я не хочу ніяк іти в черці, а тато тоді дуже зажурився. Він конче хотів, щоби я став священиком; може він мав і гадку, щоби я переблагав Бога за маму, що при мені життям наложила. Але тепер він таки попустив і взяв мене до себе… Бо-