же! Яке-ж то життя гарне, як же хочеться жити, коли любиш, і коли є душа на світі, що і тебе любить!
Так відзивалась з него невинна молодеча сила, а від того голосу аж тиха нічка дрожала. В нім відізвалась та сама пристрасть, що принесла була смерть його матері, пристрасть, що тайним способом загнала його в сю першу любов, а в ній пробивалася повна смілість молодеча, його краса, його удалість, його несвідомість і охота пожити собі раз добре на світі.
— Я був зовсім такий самий, як і ви, і я видно на вас чекав, а коли ви мені першої ночі в вікні показалися, я зараз вас пізнав… Скажіть же мені, що ви собі думали, розповіджте про ваші давнійші літа…
Вона знов затулила йому легенько губи рукою.
— Ні, говорім про вас і лиш про вас. Я хочу все а все про вас розвідати, все знати достоту, щоб могла вас полюбити всею душею!
Аж не могла його досить наслухатися, як він її так про себе оповідав; її аж під небеса підносило з радости, що вона може на скрізь його пізнати, що може його обожати. Обоє не могли досить наговоритися та без кінця наоповідати собі все одно і те саме, як то вони полюбилися та і як ще любляться. Все одно і то саме говорили а слова їх все таки прибирали ніби якесь нове, несподіване, непонятне значіння. Щастя їх росло з кождим звуком їх бесіди. Він признався її, яку розкіш викликує в нім її милий і повний чувства голос; він готов би і душу свою віддати, щоб лиш почути її милий та солодкий голос. Вона знов розповідала йому, як її мило робиться на серці, хоч ніби аж трошки ляк її бере, коли її біле личко набігне кровю ніби від якогось гніву. Так відійшли вони подоли від ріки і рука об руку зайшли між дерева.
— Ось вже і город, — відозвалася Ангелика зтиха; її стало якось веселійше на душі, коли з поміж листя повіяло свіжим холодом.
— А я так не раз хотіла зайти до сего парку… Тепер же зайшла, і то з вами!
Її було байдуже, куди він її веде; вона спустилася зовсім на него і так ішли обоє в темряві між столітними деревами. Земля під ногами була вогка а вершки дерев сягали високо в гору, так, як та баня на церкві. Тут не було ані живого ду-
