пробудишся з рана, що ти дурна була, що Преосвящений, той немилосерний Іван XII, котрому його безмежну гордість світ ще до нині не забув, не дасть свому синові, послідному потомкові свого роду, повінчатися з бідною вишивачкою, що знайшлася під дверми і котру такі бідні люде, як ми, взяли за свою дитину.
Ангелика ледви ще зачула сі слова, бо аж умлівала і не говорила вже нічого. Що то так холодом повіяло по її лиці? Якийсь студенний вітер повіяв з понад дахів а в ній аж кров застигла. А може то було горе сего світа, та сумна дійсність, про котру говориться як про вовка, та котрою страшать нерозумних дітей? В ній відзивався ще якийсь біль, але не вразив її глубоко, бо таки зараз почала звиняти Фелисіяна: він же не сказав її неправди, от лиш мовчав. А хоч би батько і дійсно хотів його женити з тою богачкою, то він певно би на то не пристав. Він ще лиш не важився проти того боротьбу розпочати. Не говорив нічого, бо може аж тепер рішився тому спротивитись. Тепер перший раз стала її власна судьба непевна, перший раз в життю почула на собі удар важкої руки судьби і аж зблідла, а все-ж таки не стратила надії, не перестала вірити в то, що в своїх мріях собі видумала. Все мусить так статися, як то вона вже від давна видумала в своїй головці; лиш не стало вже її давної гордости, вона покорилась і здалась на ласку Божу.
— Правда, мамо, що я согрішила, але вже більше не буду… Вірте, що вже завсігди буду вас слухати і нехай діється воля Божа.
Ласка Божа говорила з неї, але до побіди було ще далеко, бо так вже, бачите, її виховали. Чому-ж не мала вона вірити, що прийде колись той день радости і щастя, коли-ж досі все довкола неї було так благородне, так для неї прихильне? Вона лиш бажала, щоби була так розумна, як свята Катерина, так скромна як Єлисавета, щоб її всі святі допомогли бути так непорочною, як свята Агнія, а була певна, що всі вони допоможуть її до побіди. Хіба-ж стара її подруга, соборна церква, та Маріїнське поле і Шеврота, хіба-ж мала і холодна хатина Губертів та і самі Губерти і все, все, що вона так дуже любила, не стануть в її обороні, коли вона буде покірна і чистого серця?
— Обіцюєш отже, що не підеш проти нашої волі, особливо-ж проти волі Преосвященого?
