зовсім. Як то? Як же можна так без памяти любити якусь бідну без імени дівчину, якусь просту вишивачку, котру пізнав при світлі місяця, а котра видавалась йому в його мріях ніби якоюсь святою з побожних оповідань? На то було у него лиш одно слово: Ніколи! Фелисіян припав йому до ніг, просив і, як лиш міг, боронив себе і Ангелику, хоч аж дрожав перед батьком, шануючи і боючись його. Він приступав завсігди до батьба зі страхом і несміливо; тепер благав його не ставати на перешкоді його щастю і не смів навіть звести очей до його святої особи. Покірним голосом обіцював йому, що щезне від него і піде з жінкою світами, так далеко, що за них обоє і слих пропаде; цілий свій маєток запише на церкву. Не хоче більше нічого, най його і цілий світ не знає, лиш щоби міг жити з тою, котру любить, а котра і його також любить.
Преосвящений таки добре налякався. Він жеж дав слово Воанкуртам і годі було йому відкликувати. Тепер же і Фелисіян не міг вже видержати, його взяв такий гнів, що він допустився аж до того, що поставився проти батька а лице його набігло кровю.
— Отже видиш, дитинко, — кінчила Губертина розповідати, — що тобі про него ані думати, бо тобі певно і на гадку не прийшло, що то було-б проти волі Преосвященого… Я то все знала вже наперед та не хотіла лиш нічого говорити, най тобі само діло покаже, що не я тебе спиняю.
Ангелика заложивши руки на коліна слухала її спокійно; лиш від часу до часу рушила незначно повіками. Її очі стояли стовпом, мов би вона вдивилася в ту сцену, як Фелисіян у ніг Преосвященого відзивався про неї в повній щирости своєї любови. Вона і не відозвалась зараз, а почала роздумувати. Спустила очі в долину і стала при світлі лямпи дивитись на свої як сніг білі ручки. Відтак відозвалась а на її лиці виступила усмішка якоїсь непохитної надії:
— Коли Преосвящений не хоче пристати, то лиш тому, що він ще мене не знає.
Тої ночі Ангелика майже і ока не зажмурила. Сама гадка, що Преосвящений мусить пристати, коли її побачить, не давала її спати. То не говорила з неї пустота жінки, вона чула в собі лиш всемогучість любови, бо-ж вона прецінь любила Фелисіяна так сильно, що то чувство мусіло би певно проявитись в цілій своїй силі а батько чей не був би тоді
