ще лиш від Бога сподівалася помочі. Сама вже не робила нічого а спустилась зовсім на ті невидимі сили, що її окружали. Що вечера при світлі лямпи читала в старій книзі побожні оповідання і шукала в них потіхи і радости як мала дитина. Ані крихітки не сумнівалася про ті чуда і була переконана, що безмежна сила невидимого дає поміч чистим душам.
Сталося, що як раз тоді церковний тапіцер зайшов до Губертів і замовив у них богату вишивку для Преосвященого до єпископського престола. Вишивка мала бути півтора метра широка а три метри довга і мала вправитися в різьблене опирало престольного стільця. Вона мала представляти двох ангелів натуральної величини, що держали корону над гербом Готкерів. Вишивка мала робитися барелєфно — робота, що вимагала великої зручности і богато труду та мозоли. Губерти не хотіли зразу піднятися сеї роботи, бо боялися, що то Ангелику страшно змучить, а ще саме головне, що то знову на ню сум насуне; бо як стане цілими тижнями нитка за ниткою вишивати сей герб, то знов все собі пригадає. Але Ангелику гнівало то, що вони такої роботи не хотять приймити, і для того що дня бралася з надзвичайною силою волі до роботи. Здавалося, що вона сильнійша стає від того, коли може добре наробитися, що її конче треба роботи, щоби умучити своє тіло і мати відтак спокій.
І так жили вони собі в старосвітській робітні і дальше спокійно, як коли-б нікому з них не забилося ніколи серце живійше. Губерт робив коло кросен, відбивав, натягав і розпускав а Губертина помагала Ангелиці. Коли прийшов вечір, то обі аж пальців собі не чули. Ангелів і орнамент треба було розкладати на ріжні части і треба було робити окремо. Ангелика натягала качільцем на матерії грубі згрібні нитки і прикладала їх в противнім напрямі анґлійською пряжею; часом моделювала тоті нитки менелюрдом або витискачем, робила ним фалди в одежі ангелів, і витискала орнамент. Була то чисто різьбарська робота. Скоро вийшла форма, то Губертина і вона перетикали її сухозолотю і пришивали коротким стібном. Золотий берелєф виходив пречудно, делікатно і гарно та світився в закоптілій хаті як сонце. Старі прилади, залізка до вирізування, шила, довбеньки і клевці стояли там рядами і в порядку вже яких сто літ; на рамах були порозкидані то коробки на відпадки, то віск, наперстки
