глянути на заказану фіртку від владичого города: та-ж вона ішла раз вечером через ню з милим, попід руку! Ану-ж він її тепер отворить несподівано та поведе її з собою і обоє припадуть до колін його батькові. Та надія додавала її життя при простій роботі а піна так лиш розскакувалася на всі боки.
Коли на другий день бабуся Ґабе привезла послідний раз візком білля, що мала разом з Ангеликою розвішувати, розбалакалась була без кінця, а відтак зовсім не в злій гадці запитала:
— От як раз нагадала собі… чи чули ви, панночко, що Преосвящений женить свого сина?
Дівча, що якраз розвішувало хустки, аж присіло на коліна в траву і серце в ній заклякло.
— Цілий світ вже про те говорить… В осени буде весілля сина Преосвященого з панною Воанкур… Передвчера мали вже все залагодити.
Ангелика все ще стояла на колінах і не могла піднятися, а по її головці снувались без ладу ріжні гадки. Для неї не була то новина, вона зміркувала, що то правда. Мама вже давно її про те говорила і вона повинна була бути на то приготована. Але в першій хвилі аж ноги ослабли під нею на гадку, що Фелисіян зі страху перед батьком відважився женити з другою, хоч її не любив. Аж тепер він для неї страчений, а вона його так всім серцем полюбила. Не могла ніяк помістити в своїй головці собі, щоби він був так нечесний, і догадувалася, що він лиш клониться перед волею свого батька та пхає і себе і другу дівчину в нещастя. Не могла аж відітхнути і лиш очима повернула на огорожу, а кров закипіла в ній, мов би то вона хотіла розірвати огорожу, влетіти туди, добутись до него і додати йому відваги, щоби він таки не подавався.
Аж сама здивувалася, що вона так якось інстинктовно силувалася закрити своє зворушення, коли відповіла:
— А правда, він жениться з панною Клярою… Гарна панна, нема що казати; кажуть, також, що вона і доброго серця.
Скоро лиш бабуся пішла, так вона і зараз постановила побічи до него. Досить вже наслухалась і годі її вже було зважати на то, що вона заклялася більше на него і не подивитися. За що-ж і яким правом так її з ним розлучують?
